Кімнатні рослини, здатні рости навіть при мізерному освітленні без шкоди для привабливості листя і краси цвітіння, сьогодні на піку популярності. І пов’язано це не тільки з тим, що такі культури зазвичай невибагливі. Введення рослин в інтер’єр, активне використання не тільки на підвіконнях, а й усередині кімнат вимагає і більш суворого підбору рослин. До затишного освітлення в найкрасивіших місцях і ролі декоративного акценту готові далеко не всі кімнатні красені. На щастя, серед кімнатних рослин є чимало культур, які можна зарахувати до тіньовитривалих і тіньолюбних. Вони внесуть гармонійні та привабливі зелені штрихи в обстановку будь-якого будинку.
Шанувальники тіні та їхні таланти
Тіньолюбні культури сьогодні за популярністю цілком можуть зрівнятися з найефектнішими квітучими видами та екзотами. На відміну від останніх, вони не вимагають суворого підбору умов вирощування і, як правило, добре адаптуються до умов у глибині кімнати, отримуючи в кілька разів менш інтенсивне освітлення порівняно з кімнатними культурами класичного типу. Такі рослини дозволяють активно використовувати зелені акценти в інтер’єрі.
У повній тіні, без доступу до світла зовсім не зможе рости жодна, навіть найвитриваліша рослина. Але вимоги до набагато меншої інтенсивності світла і можливість вирощувати культури на штучному досвічуванні з тим же успіхом, що і на підвіконнях, дозволяє виділити групу дійсно універсальних видів, які можна виставляти де вам завгодно. Якщо світлолюбні культури потребують інтенсивності світла від 10000 лк, то тіньовитривалі можуть змиритися з показником від 500 до 1000 лк.
Заміряти конкретний рівень освітленості завжди можна за допомогою люксметрів або фотоекспонометрів, але є і простіші методи. Слід враховувати, що максимально допустиме навіть для тіньолюбних кімнатних рослин віддалення від вікон становить 2 м від північного і 3 м від підвіконь іншої орієнтації. Завдяки здатності адаптуватися до таких умов, тіньолюбні рослини дають змогу прикрашати робочі кабінети, спальні куточки, ванну, інші зони і простір для відпочинку у вітальні живими рослинами.
Незважаючи на незамінну функціональність, універсальність і невибагливість, тіньолюбні рослини багатьма сприймаються як найбільш нудна група кімнатних культур, хоча саме для них характерна найбільша різноманітність текстур. Неповторні відтінки зелені, які характерні для всіх тіньовитривалих трав’янистих культур, проявляються навіть у тому, що зміна локації всього на кілька десятків сантиметрів може змінити інтенсивність візерунків, які проявилися на листках, або відтінок забарвлення листових пластин.
Для озеленення інтер’єру та прикраси глибини кімнат можна використовувати тіньолюбні та тіньовитривалі рослини. Незважаючи на умовну схожість за критерієм здатності адаптуватися до нижчого освітлення, ці рослини зовсім не є однаковими. Тіньолюбні рослини не можуть рости в освітлених локаціях і від природи віддають перевагу саме затишному освітленню. А ось тіньовитривалі культури — справжні кімнатні універсали, які однаково добре себе почувають і в тіні, і в півтіні, і на більш яскравому освітленні.
Попри те, що навіть культури зі спільним походженням здатні продемонструвати абсолютно різні вимоги до рівня освітлення, тіньовитривалі рослини найчастіше можна виявити серед тропічних і субтропічних рослин, які звикли задовольнятися мінімальним освітленням через бурхливий ріст деревних і ліан у їхньому природному ареалі.
Про те, що рослини здатні адаптуватися навіть до глибокої тіні, інформацію вказують не завжди. Орієнтиром може служити пам’ятка про те, що рослини комфортно себе почувають на північних вікнах або можуть бути використані для повністю штучного освітлення. Рослини, яким необхідний тривалий період спокою в тіні, до тіньолюбних віднести не можна, оскільки на піку своєї декоративності їх обов’язково виставляють як мінімум на розсіяне освітлення.
Познайомимося ближче з деякими кращими тіньовитривалими рослинами:
1. Аспідистра висока (Aspidistra elatior)
Це одна з найбільш ефектних декоративно-листяних кімнатних рослин. Краса листя аспідистри, начебто усіяного дрібною білою пудрою, здається і знайомою, і незвичайною одночасно. Але якщо ви хочете виростити цю рослину в тіні й виставити подалі від підвіконня, то краще зверніть увагу або на сорти з чистим зеленим забарвленням від самого початку, або приготуйтеся до того, що традиційні білі візерунки аспідистра втратить.
З м’ясистих ризом з’являється довге витягнуто-овальне листя із загостреними кінчиками, яке формує струнку і дуже красиву графічну дернину. Їхня форма нагадує конвалії. Квітки аспідистри, що з’являються майже на рівні ґрунту під листям, непоказні незважаючи на своє рожеве забарвлення.
Це одна з найбільш невибагливих кімнатних рослин, яка прекрасно себе почуває навіть у дуже темних місцях. Найбільша перевага аспідістри — простота догляду: вона не чутлива до коливань температури, вологості повітря і не вимагає ніякого особливого догляду. Влітку аспідистру навіть можна виносити на свіже повітря. Єдине, чого не любить ця рослина, так це застою води і прямих сонячних променів. А єдиним недоліком є необхідність забезпечити рослині прохолодну зимівлю при температурі хоча б у 12-15 градусів тепла.
2. Хлорофітум чубатий (Chlorophytum comosum)
Він по праву вважається однією з найбільш класичних кімнатних рослин. Без хлорофітума неможливо уявити собі оформлення практично жодного будинку або офісу. Ефектна рослина, з елегантним ланцетним листям у щільній розетці, що випускає довгі пагони не тільки із суцвіттями, а й з дочірніми, здатними вкорінюватися розетками, належить до тих рослин, вигляд яких знайомий практично кожному.
Незважаючи на те, що хлорофітум начебто не здатний дивувати, численні нові сорти рослини з кучерявим або широким, що нагадує садове листя мангольду або шпинату, кого завгодно приведуть у захват, не кажучи вже про строкаті забарвлення сучасних гібридів. Хлорофітум гарний і в горщику, і в ампельній культурі, не загубиться в жодному інтер’єрі. У висоту рослини обмежуються всього 40 см, хоча завдяки знаменитим батогам можуть охоплювати вражаючі території та створювати напрочуд ефектні каскади.
Хлорофітум належить до тих витривалих і невибагливих кімнатних рослин, які здатні витримати практично будь-які умови. Він добре мириться не тільки з розсіяним освітленням, але і з глибокою тінню. Щоправда, для цього перехід, привчання до скорочення світла має бути досить поступовим: різка зміна умов для хлорофітума — фактор істотної втрати декоративності. Якщо молоді рослини спочатку вирощують у тіні, проблем не виникне.
Хлорофітум добре себе почуває і в спекотних умовах, і в прохолоді, виносить навіть найсухіше повітря і доглядати за ним разюче легко. Єдине, про що необхідно подбати — уникати і посухи, і перезволоження субстрату, не забуваючи періодично обприскувати рослину й уважно стежити за її станом.
3. Аглаонема мінлива (Aglaonema commutatum)
Ця кімнатна красуня може запропонувати великий вибір сортів і видів з різною формою або забарвленням листя. Ланцетне, жовте, овальне, яскраво-зелене, прикрашене сріблястими, жовтими, сірими, кремовими плямами та смужками листя аглаонеми створює разюче красиві кущики. Досягаючи заввишки від 30 до 60 см, ця чагарникова рослина, здається, вся складається тільки з щільно розташованого листя, яке разом створює гарну дернину, стебла практично не видно.
Відтінки зеленого і сріблястого кольорів завжди виглядають свіжо і ошатно. За дуже гарного догляду аглаонема здатна цвісти навіть у кімнатній культурі, утворюючи суцвіття-качани з білим прилистям-покривалом. Незважаючи на красу срібних сортів і схильність частково втрачати характерні візерунки в притіненні, аглаонема не втрачає своєї декоративності навіть у сильно затіненому місці.
Цю тіньовитривалу культуру можна сміливо назвати невибагливою рослиною. Аглаонема добре адаптується практично до будь-якого освітлення за умови, що температура повітря в приміщенні не падає нижче 16 градусів і залишається в рамках діапазону від 20 до 25 градусів. Регулярний полив, що підтримує постійну вологість субстрату без перезволоження, рідкісні підживлення — ось і все, що необхідно цій культурі.
4. Епіпремнум (Epipremnum)
Одна з найкращих кімнатних ліан Епіпремнум (Epipremnum), раніше відомий під ім’ям сциндапсуса, проявляє небувалі здібності драпірування і активно використовується в екодизайні, зокрема, для створення зелених стін. Епіпремнум, що досягає в довжину 3 метри, справді здатний з вражаючою швидкістю розростатися і заповнювати вільний простір. Але тільки цим таланти виткої рослини не обмежуються. І в горщику за умови встановлення опори, і «на волі» ця кімнатна культура здатна випускати пагони до 6 м завдовжки.
Велике, овальне листя з серцеподібною основою і загостреним кінчиком у дорослих рослин може виростати до півметра. Серед епіпремнумів є як ліани з класичним насиченим світло-зеленим забарвленням, так і строкаті екземпляри з білими або жовтуватими візерунками, схожими на бризки фарби. Особливою тіньовитривалістю відрізняється епіпремнум пір’ястий (Epipremnum pinnatum) і епіпремнум золотистий (Epipremnum aureum)
Незважаючи на вражаюче листя, епіпремнум може похвалитися чудовими здібностями миритися практично з будь-якими умовами вирощування. При утриманні в кімнатних температурах і захисті від надмірного холоду рослина може адаптуватися до будь-якого освітлення: від яскравого сонця до півтіні й тіні. І нехай у тіні строкаті сортові екземпляри практично повністю втрачають типові плями на своєму листі, від цього епіпремнум не стає менш гарним і густо облиственим. Догляд за цією рослиною досить простий, але вона вимагає регулярного поливу і підживлення.
5. Алоказія (Alocasia)
Декоративна тропіканка алоказія підкорює красою великого, прикрашеного кремовими і світлими прожилками листя. Незвичайно ефектна і помітна, ця красуня начебто вся складається з різких ліній і контрастів. Досягаючи у висоту від півметра до майже 2 м, алоказія дивує і формою росту, тому що розвивається рослина з ризом. У зелені алоказії все прекрасно — і форма, і забарвлення. Листя височіє на довгих і тонких черешках, дуже велике, серцеподібної форми із загостреним кінчиком і нерівномірними великими зубцями по краю.
На дуже темній поверхні пластин, забарвлення яких у сортових алоказій може варіюватися від насиченого зеленого до сріблястого, пурпурового забарвлення, яскраво проступають товсті прожилки, що здаються масивними, які розтинають великі частки на зразок мозаїки. Легку зморшкуватість поверхні практично не видно через яскравий глянцевий відблиск. У алоказії деяких сортів листя опадає на зиму, але найкращі перевірені сорти-гібриди зберігають зелень протягом усього року.
Вирощувати алоказію не так вже й просто. Це одна з найбільш невимогливих до освітлення рослин, здатних витримати будь-яку тінь. Але за це алоказія висуває дуже багато вимог до догляду. Вона недарма вважається культурою, вирощування якої під силу тільки досвідченим квітникарям. Для алоказії потрібно забезпечити не тільки високу вологість повітря, а й суворий контроль температури, рівномірну вологість ґрунту, яку не можна порушувати ні в бік пересихання, ні в бік перезволоження.
У рослини, до того ж, потрібно суворо дотримуватися періоду спокою, стежити за субстратом і постійно перевіряти стан листя і пагонів. Навіть за вимогами до субстрату алоказія вельми примхлива, оскільки зможе успішно розвиватися тільки в ґрунті, за складом ідентичному до спеціального субстрату для орхідей.
6. Солейролія, або Гелксине (Soleirolia soleirolii)
Ця рослина своїм зовнішнім виглядом нагадує дрібнолисті садові килимки і справді є багаторічним трав’янистим ґрунтопокривником, адаптованим до кімнатної культури, який створює своєрідні подушки або «шапочки» з кучерявою текстурою та найдрібнішими округлими листочками. Свою тіньовитривалість солейролія придбала на батьківщині, на Сардинії та Корсиці, де вона звикла рости на скелях у швах між валунами і камінням, у найбільш затінених місцях.
На сонці ця рослина практично не росте, але в кімнатній культурі за потреби добре адаптується до світлих локацій і півтіні. Але все ж найкраще виглядає солейролія в тіні. Кучерява подушка зелені напрочуд ефектна далеко від підвіконь. Крім рослини з базовим зеленим забарвленням, сьогодні серед солейролій є сорти зі сріблястим і золотистим листям, але в тіні краще ростуть класичні зеленолисті солейролії.
До дивовижних здібностей цієї невибагливої рослини можна зарахувати хорошу адаптивність як до високих, так і до низьких температур, любов до зимової прохолоди і навіть терпимість до різких стрибків температурних показників. Для успіху у вирощуванні цієї рослини важливо лише підтримувати рівномірну вологість субстрату.
7. Тетрастигма Вуаньє (Tetrastigma voinierianum)
Незважаючи на те що листя у ліани найбільше нагадує каштани, серед квітникарів ця рослина відома під ім’ям кімнатного винограду. Чудова кучерява ліана, швидкозростаюча і напрочуд невибаглива, прославилася саме своїми великими, що складаються з 5 часток із зубчастим краєм, насичено зеленим листям. Висота рослини залежить від способу підв’язки до опори і формування, але пагони тетрастигми можуть виростати до 4 м. Ця ліана вимагає дуже багато місця, але незважаючи на масивність здається повітряною і дуже витонченою. Для кімнатного винограду характерна елегантна, класична краса.
До переваг тетрастигми Вуаньє можна зарахувати і невибагливість. Рослина легко формується на будь-якій опорі, але рости зможе тільки в затіненому місці. Не варто поспішати виставляти цю рослину в кутах кімнати, краще обмежитися максимальним віддаленням у 2-2,5 м від вікна. Її краще розміщувати або в ролі живої ширми, або біля стін. Оскільки кімнатний виноград дуже любить свіже повітря, положення в кутку кімнати може призвести до його застою і поширення шкідників.
Ця ліана прекрасно мириться з кімнатними температурами. Як і всі тіньовитривалі рослини, тетрастигма вуаньє віддає перевагу рівномірній вологості субстрату без крайніх явищ, помірним підживленням, добре реагує на сухість повітря в приміщенні. Не боїться кімнатний виноград і частої обрізки.
8. Багаторядник серповидний (Polystichum falcatum)
Незважаючи на статус тіньолюбних рослин, більшість папоротей у кімнатній культурі віддають перевагу зовсім не затіненим майданчикам. Практично єдиною папороттю, яка добре себе почуває на відстані від 2 м від вікна є багаторядник серповидний (Polystichum falcatum). У цієї рослини є свої переваги і недоліки. Досягаючи висоти в 50-70 см, багаторядник випускає дуже красиві вайї з незвично великими для папоротей частками.
Він здається архітектурним і візерунковим, напрочуд ефектний і в горщиковій культурі приваблює насамперед насиченим зеленим забарвленням і ажурною розлогою текстурою листя. А серповидні частки на листових пластинках при цьому надають рослині не менше чарівності, ніж ефектний глянцевий відблиск. За зовнішнім виглядом ця папороть дещо відрізняється від своїх кімнатних побратимів. І це не дивно: на відміну від більшості кімнатних папоротей багаторядник є ґрунтопокривною рослиною.
Багаторядник серповидний (Polystichum falcatum) за сучасною класифікацією заведено називати Циртоміум серповидний (Cyrtomium falcatum), але в побуті він продовжує іменуватися багаторядником.
Головний і, мабуть, єдиний недолік багаторядника серповидного — любов до прохолоди. Він комфортно почувається за прохолодних умов утримання з температурою повітря близько 10 градусів тепла взимку і близько 16-18 градусів влітку. При підтримці рівномірної вологості ґрунту, частих обприскуваннях і стриманих підживленнях багаторядник здатний адаптуватися і до більш високих температур, тим паче, якщо перебуває в тінистій локації в інтер’єрі.
